Бородянський район: історія створення, минуле та сучасне

Бородянський район: історія створення, минуле та сучасне

Бо хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. На черзі – історія створення, минуле та сучасне Бородянського району.

Пише Бородянщина онлайн

Достеменна історія походження назви Бородянки невідома. Перша згадка про Бородянку як поселення під назвою Козятичі, підтверджена документально, датується 1190 роком. В Іпатіївському літописі приблизно тих років вперше згадуються й річки Тетерів та Здвиж. У 1240 році його знищили монголо-татари, проте згодом селище було відбудовано. В 1362 році литовські феодали скористались роздробленістю Золотої Орди і приєднали Київську землю до свого князівства. Бородянський маєток на початку панування литовських князів належав Київській митрополичій кафедрі та монастирям.

В історичних документах згадка про назву «Бородянка» датується 1509 роком також у грамоті польського короля, якою підтверджується право шляхтичів Макаревичів на Бородянку. Бородянка не раз ставала жертвою боротьби між поляками, українськими гетьманами та Москвою. Перші археологічні знахідки на території району датуються пізнім палеолітом (20-25 тис. р. до н. е.). 1793 року Бородянський край увійшов до складу Київської губернії Російської імперії. У 1866 році утворено Бородянську волость, у склад якої входили 15 сіл, 12 хуторів та 1 фільварок. На початку 20 століття введено в експлуатацію залізницю Київ-Ковель. На території району з'явились три залізничні станції – Немішаєве, Клавдієве, названі на честь начальника Південно-Західної Залізниці Клавдія Немішаєва), Тетерів. Після другого поділу Польщі в 1793 році Бородянка увійшла до складу Росії, а у 1866 році була утворена Бородянська волость. На початку ХХ століття у Бородянці нараховувалось 469 дворів з населенням 2850 осіб, працювала земська лікарня на 15 ліжок, земська поштова станція, однокласна церковно-парафіяльна школа, аптека, Сільський Банк, Позико-ощадне товариство, 16 магазинів та лавок. В селищі щомісяця відбувалися одноденні ярмарки. Діяла одна православна церква, одна римо-католицька каплиця, один єврейський молитовний будинок. Переважну більшість населення складали селяни. Повалення самодержавства в 1917 році суттєво змінило життя волосного містечка Бородянки. Наступні 3 роки стратегічне розташування на шляху до Києва призвело до того, що бородянські землі стали ареною запеклих боїв за владу в Україні. 12-14 листопада 1921 року під час Листопадового рейду у Мирчі і біля неї в теперішньому Бородянському районі стояла Подільська група (командувач Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки.

Читайте також: Поліцейські Бородянщини затримали юнака який завдав смертельного удару знайомому хлопцю

14 листопада 1921 р. під час того ж Листопадового рейду через Язвинку, Майданівку, станцію Спартак, Поташню теперішнього Макарівського району проліг шлях Волинської групи (командувач – Юрій Тютюнник) Армії Української Народної Республіки. На початку 20-х років, із введенням НЕПу, в Бородянці було створено перші кооперативи, відкрилася крамниця Бородянського споживчого товариства. В 1922 році найбідніші селяни об’єдналися в комуну «Праця», а у 1924 році у них з’явився перший на Бородянщині трактор «Фордзон». За переписом населення 1923 року в Бородянці проживало 3907 чоловік і вона стає центром Бородянського району. Цього ж року вчителі зібрали більше 200 власних книг та відкрили сільську бібліотеку, з’явився народний театр на 400 місць, регулярно діяла кіноустановка.

Попри статус райцентру, Бородянка довгий час залишалась великим селом, більшість населення складали селяни, що працювали в колгоспі ім. Леніна. У часи розкуркулення за межі України було вислано 30 родин. Кількість жителів, померлих у часи Голодомору, встановити неможливо. Масове заховання жертв голодомору проводили на місцевому цвинтарі, де в 1990 році встановлено пам’ятний хрест. У 30-х роках у Бородянці було відкрито школу медсестер, діяла семирічна та середня школа, будинок культури, 9 відділень зв’язку, створено телефонну мережу. На фронтах Другої світової війни воювало 795 жителів Бородянки, 240 з них загинуло.

Читайте також: У Боярці обікрали дитячу бібліотеку

У 1957 році Бородянку віднесли до категорії селищ міського типу. У 1963 році в райцентрі відкрито сільське профтехучилище. Того ж таки року Бородянський район було ліквідовано, а територія і населені пункти були приєднані до Макарівського району та Ірпінської міськради. В сучасному вигляді район відродився у 1967 році. На початку сімдесятих років селище стало великим районним центром із розвиненою інфраструктурою, в якому проживало 5110 чоловік. У 1971 році відкрилась нова триповерхова середня школа, працювала музична школа і професійно-технічне училище, дві бібліотеки з книжковим фондом на 55 тисяч примірників. У Бородянці діяли державний молокозавод, районне об’єднання «Сільгосптехніка». Великий імпульс у розвитку селище одержало у 1974 році з початком будівництва філіалу Київського заводу «Червоний екскаватор». У наступні два десятиріччя було розгорнуто будівництво будинків для працівників заводу та відбулась реконструкція центральної частини селища. Було споруджено триповерхове приміщення районного вузлу зв’язку, будинок виконкому районної ради, приміщення суду, універмаг, аптека, санепідемстанція, ресторан «Бородянка». У 1985 році на кошти екскаваторного заводу побудовано нову триповерхову школу на 1200 місць.

В сучасному Бородянському районі налічується 49 населених пунктів з древніми цікавими назвами. Деякі з них, як от села Вабля, Волиці мають всього півтори-дві сотні жителів. Славиться район великою кількістю ставків та мальовничими урочищами, які, на жаль, масово окуповуються та приватизуються сучасними нуворишами.

Серед історично значимих місць Бородянщини є:

Краєзнавчий музей Бородянщини (смт Бородянка)

Музей «Українського костюму та української писанки» (смт Немішаєве, приміщення НМЦ)

Городище ХІІ-ХІІІ ст. (с. Мирча)

Музей воєнної слави (смт. Немішаєве)

Палац Остен-Сакенів ХІХ століття та парк (смт. Немішаєве)

Сільськогосподарська станція ім. Петра Столипіна, тепер аграрний коледж, 1912 р. (смт. Немішаєве)

Читайте також: У Бородянці горіло підприємство

Урочище Бабка (біля хутора Пороскотень)

Вокзал залізничної станції Клавдієве початку ХХ століття

Мисливський будинок Петра Столипіна, садиба Зайцева, тепер корпус туберкульозної лікарні, 1910-11 (смт. Клавдієво-Тарасове)

Водонапірна башта залізничної станції Тетерів початку ХХ століття

Шуховська гіперболоїдна водонапірна башта 1-ї третини ХХ ст. (смт. Пісківка)

Дерев'яна Миколаївська церква 1899 року (с. Луб'янка)

Пам'ятний знак на місці Різдво-Богородицької церкви, із зображенням проєкту храму (с. Микуличі)
Старі споруди школи, початок ХХ ст. (с. Микуличі)

Меморіальна дошка Клавдію Немішаєву та знак «39-а верста» до 110-річчя селища (будівля вокзалу ст. Немішаєве)

Серед відомих людей району:

Катерина Адаменко – спортсменка і тренер, заслужений майстер спорту СРСР

Валентина Каменчук – українська поетеса, перекладач

Микола Матвієнко – український військовик, стрілець-навідник, старший солдат резерву Батальйону імені Кульчицького, загинув в ході російсько-української війни.

Леонід Махновець – український літературознавець, історик, археолог, перекладач, бібліограф, лауреат Шевченківської премії

Матеріали для цього допису взято з книги Б.П. Іченця «Літопис рідного краю. Бородянщина» та інших відкритих джерел.

Джерело: Моя Київщина

08:24
RSS
Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...